Соціально-економічні, політичні та інформаційні зміни в Україні, що супроводжуються новою парадигмою життєвих цінностей, ламанням усталених стереотипів життя, зумовлюють актуальність питання підготовки батька до виховної діяльності в нових педагогічних умовах. Сучасний батько стає не лише носієм суспільних норм, національної культури, традицій, моралі, що передаються з покоління в покоління і закріплюються в життєвому досвіді дітей, більше того, сьогодні він несе відповідальність рівнозначну з матір’ю за народження, розвиток і виховання нової людини перед державою, суспільством, народом. Реалізація психолого-педагогічної підготовки батька до виховання дитини в умовах сьогодення неможлива без вивчення розвитку теорії і практики підготовки батька до виховної діяльності в сім’ї та дослідження його ролі у виховному процесі в контексті історико-педагогічної спадщини.

   У зв’язку з цим особливого значення набувають наукові дослідження, які ставлять собі за мету розв’язання цієї важливої для суспільства проблеми. Українська педагогічна наука як і минула (К. Ушинський, Я. Чепіга, С. Русова, Г. Ващенко, А. Макаренко, В. Сухомлинський, М. Стельмахович та ін.), так і сучасна (Т. Алексєєнко, М. Боришевський, В. Костів, В. Кравець, Т. Кравченко, О. Максимович, В. Постовий, Л. Повалій, У. Трубініна, М. Фіцула та ін.) вказує на важливість та доцільність наукового розгляду проблеми батьківського виховання.

   Вагомий внесок у розвиток теорії та практики сімейного виховання здійснив відомий педагог радянського періоду А. С. Макаренко, якого вважають одним із засновників сімейної педагогіки. Йому вдалося розв’язати актуальну для того часу проблему «дефіциту» підручника для батьків, яку зауважила ще Н. Крупська, за допомогою написання «Книги для батьків». На початку свої педагогічної діяльності (в середині 20-х рр. XX ст.) А. С. Макаренко був прихильником дитячих будинків, проте пізніше сім’я стала основним об’єктом вивчення і дослідження у працях педагога, зокрема у «Книзі для батьків», «Лекціях про виховання дітей». Педагог торкнувся цілої низки проблем сімейного виховання: сім’я як незмінний обов’язковий фактор всебічного виховання дитини, умови виховання, структура сім’ї і її виховне значення, роль батька і матері у вихованні, види авторитету батьків, взаємозв’язок школи і сім’ї. На думку А. С. Макаренка, структура сім’ї, її устрій інколи відіграють вирішальне значення у житті дитини, оскільки сім’я без батька найбільше завдає шкоди дітям.

   На тлі традиційного тлумачення ролі батька у вихованні наступного покоління в українській сім’ї А.С. Макаренко досить точно й без перебільшень окреслив діапазон його виховної ролі хоча у доволі холодному забарвленні у «Книзі для батьків»: «Батько! Це центральна постать історії! Хазяїн, начальник, педагог, суддя й іноді кат, це він вів сім’ю з щабля на щабель, це він, власник, нагромаджувач і деспот, який не знав ніяких конституцій, крім божих, мав страшну владу, підсилену любов’ю» [5, 20]. Разом з тим, педагог розкрив іншу світлу сторону батька як «домашнього тирана»: «Це він проніс на своїх плечах страшну відповідальність за дітей, за їх злидні, хвороби і смерть, за їх тяжке життя і тяжке вимирання…»[5, 20]. За словами А.С. Макаренка, раніше постать батька була обтяжена владою і обов’язком, тому у відповідь своїй епосі педагог розглядав сім’ю як суспільно виховний колектив, в якому кожен є його рівноправним учасником та вважав батька лише старшим відповідальним членом цього колективу, де батьківська влада підпорядковується громадській, а його обов’язок – це, перш за все, зобов’язання перед суспільством. А.С. Макаренко зазначив: «Радянська сім’я не може бути батьківською монархією…»[5, 20], адже стосунки чоловіка й жінки вже не будуються з меркантильних міркувань, діти не очікують цілковитого матеріального благополуччя від батьків, батько перестає бути єдиною матеріальною опорою в соціалістичній сім’ї, тому відповідно і батьківський авторитарний стиль виховання молодого покоління стає пережитком минулого. У «Книзі для батьків» він неодноразово наголошує: «Обов’язок нашого батька перед дітьми – це особлива форма його обов’язку перед суспільством» [5, 21].

   Основою доброзичливого клімату в сім’ї є, за А. С. Макаренком, ставлення батька до матері й навпаки, відношення батьків до дітей. З появою дитини у батьківському серці народжуються почуття відповідальності й усвідомленості сили свого прикладу. Діти стають для батьків своєрідним стимулом для них, щоб самовдосконалюватися, ставати чистішими, благороднішими, культурнішими та обізнанішими. Недарма педагог акцентує свою увагу на питанні самовиховання батьків, вважаючи найголовнішим методом «батьківський контроль над кожним своїм кроком» [5, 260]. Цій проблемі А. С. Макаренко присвятив лекцію для дорослих «Про батьківський авторитет», у якій здійснено психолого-педагогічний аналіз різних форм псевдо авторитетів, що піддаються осуду і критиці великим педагогом. Найгіршим та найпоширенішим є «авторитет любові», найаморальнішими є «авторитет підкупу», «авторитет доброти», «авторитет дружби», «авторитет придушення», «авторитет чванства», «авторитет педантизму», «авторитет резонерства» тощо. Натомість А. С. Макаренко пропагує авторитет, заснований на трудовому житті батьків, їх громадській діяльності та поведінці, на громадянському почутті батька і матері, на їх обізнаності з життям дитини й допомозі їй та відповідальності за її виховання, тому він підкреслює: «Тільки такі батьки, громадяни нашої країни, які живуть повноцінним життям, матимуть у дітей справжній авторитет»[5, 268].

   З метою правильного батьківського виховання педагог закликає батьків дотримуватися почуття міри у всьому, а, перш за все, у проявах любові до дітей. Надмірна любов може завдати великої шкоди не лише дітям, а й батькам. А. С. Макаренко вважає хибною думку, що «діти –квіти життя»,тому стосовно цього пише: «Квіти життя – це добре та ними треба не лише милуватися, як «розкішним» букетом. Ні, наші діти зовсім не такі квіти. Наші діти квітнуть на живому стовбурі нашого життя, це не букет, це чудовий яблуневий сад… Важко, звичайно не милуватися таким садом, важко не пишатися ним, а ще важче не працювати в такому саду. Будь ласка, займіться цим ділом: обкопуйте, поливайте, знімайте гусінь, обрізуйте сухі гілочки» [5, 11].

   Автор «Книги для батьків» сповідував ідею єдності виховної роботи школи, сім’ї та громадськості. Школа, за його переконанням, повинна вчити батьків правильного мистецтва виховання. Основною функцією школи є педагогічна освіта батьків, підвищення їх педагогічної культури, що передбачає не лише забезпечення їх знаннями, а й вміннями, оскільки навчити виховувати можна лише в практиці, на прикладі.

1. Гребенников И. В. Развитие идей А. С. Макаренко о воспитании детей в семье // Советская педагогика. - № 2. – 1988. – 31-36 с.

2. Калениченко Н. П. А. С. Макаренко і питання сімейного виховання // Початкова школа. - № 3. – 1988. – С. 13 – 15.

3. Калениченко Н. П. Питання сімейного виховання в творчості А.С. Макаренко // Радянська школа. - № 10. – 1977. – С. 30 - 37.

4. Корнієнко С. М. Сім’я як виховний колектив // Початкова школа. - № 9. – 1985. – С. 67-70 с.

5. Макаренко А. С. Книга для батьків. Пер. з рос. – К.: Рад. школа, 1980. – 327 с.